Націоналіст чи бандерівець?

Так це одне й те саме - скаже на надто освічена людина. Радянська, будем казати відверто. Дійсно, люди, що на надто замислюються над цими питаннями, залишаються в полоні радянських міфів і ототожнюють ці поняття. А питання не таке вже і просте.

А для чого? Для чого розбиратись? Для всього. І для того, щоб закінчити війну, і здолати безробіття, і опинитись, нарешті, в омріяній Європі. Ні, не гастарбайтерами, повноправними членами цієї спільноти народів. Почнемо з прикладу.

Розмовляли у Фейсбуці і двоє учасників - Богдан Панкевич і Петро Ткачук подали такі тези:

І тепер розглянемо питання без поспіху. А почнемо ось з чого:

1. Які бувають націоналісти

О, дуже різні. За радянських часів, дійсно, були тільки буржуазні і в Україні їх називали бандерівцями. Забуваючи, мабуть що навмисне, про мельниківців. Бо бандерівці з німцями воювали, а мельниківці у німців служили, то називати всіх одним іменем було зручніше для ідеологічної боротьби. Але то тоді, а зараз?

Націонал-демократи чи ліберальні націоналісти воліють не називатись націоналістами. Мабуть, щоб не лякати людей, які цього слова за радянським досвідом сахаються. Це Європейська солідарність і Голос. А Свобода і інші організації, що підтримують Руслана Кошулинського - це вже радикальні націоналісти. Що так себе і називають. І, між іншим, вважають себе бандерівцями. Ця наша націоналістична палітра повністю відповідає європейській практиці, бо там завжди і всюди є націоналісти, а вони так чи інакше розподілені по окремим підрозділам чи напрямкам.

Але це все про політичний націоналізм як сталу ідеологію, доктрину, яка має підтримку у певного числа політично активних громадян. Але не можна не сказати і про побутовий або етнічний націоналізм, що є притаманний малоосвіченим, простим людям, які не замислюються над питаннями політики, розвитку громадянського суспільства, освіти і культури. Ці люди просто не люблять тих, хто розмовляє іншою мовою. І можуть це показувати в той чи інший спосіб. Отим зайдам.

2. Чи є політичні націоналісти побутовими?

У жодному разі. Багато разів провідні ідеологи і діячі націоналізму - не тільки українського - підкреслювали, що політичний націоналізм спрямований на побудову в межах певної території, її історичних і культурних традиції держави для всіх місцевих жителів, незалежно від їх етнічної приналежності. Національні чистки, намагання примусової зміни етнічності наявних в державі меншин засуджені як абсолютно неприйнятні і не потрібні для сталого розвитку, розквіту культури будь-якої держави. І як людина вже замислилась про політику, державу, культуру, долучилась до політичної сили націоналістичного спрямування, то побутовий націоналізм їй вже не притаманний.

3. Що б сказав пан Степан?

Дійсно, отаке поводження в форумі моїх знайомих, що я б вважав їх націоналістами, воно в руслі політичного націоналізму? Зокрема бандерівської традиції? Така комунікація між громадянами на користь Україні як державі? Як чинити так і далі, то це призведе до її зміцнення чи навпаки?

А Галицька партія - вона є націоналістична? Бандерівська?

Зрозуміло, що моя пропозиція полягає в тому, щоб зазирнути в книжку Степана Бандери і про це поговорити на підставі того, що ми там побачимо.

А щоб було нам веселіше, то я запрошу до розмови ще кількох знайомих, що їм до було б цікаво: Олександра Сича, Теодора Дяківа, Галину Канафоцьку та Романа Семчишина. Зрозуміло, що і по різних форумах поставлю запрошення для всіх, кому цікава тема. Ну а тут далі дам посилання на ті місця, де розмова відбудеться. Бо, звісно, не факт. Що теж про щось нам скаже.