Акім Галімов

... дещо розповів про Степана Бандеру: 

Не знаю, може ми і продовжимо цю розмову? Втім, не згадавши про контакти Коновальця з Гітлером і про діяльність УНДО в Галичині, автор поставив питання про свою власну позицію: історика чи пропагандиста?

Аж ось одна з учасниць розмови подає такий текст:

про контакти Коновальця з Гітлером

1927-й: Альфред Розенберґ – провідний ідеолог німецького національного соціалізму і головний фахівець зі справ Східної Європи, опублікував працю «Шляхи майбутності німецької закордонної політики», що стала програмою Третього Райху. Як фахівець з расології, Розенберґ відносив українців до арійської раси і вважав, що шлюби німців з українськими жінками будуть корисними для Німеччини. 1933-й: очоливши відділ зовнішньої політики НСДАП, Альфред Розенберґ підтримував контакти з українською політичною еміграцією у Німеччині – з «гетьманцями» Павла Скоропадського та ОУН під проводом Андрія Мельника, неодноразово висловлювався за створення Української держави. Розенберґ писав: «Київ був головним центром варязької держави з нордичною панівною верствою. Але й після татарського панування Київ протягом довгого часу грав роль полюса, супротивного Москві. Його внутрішнє національне життя засновано на майже незалежній традиції, що постала на власному ґрунті, всупереч твердженням московитської історіографії, котрі опанували всю європейську науку. [Нашим] політичним завданням для цієї області мало б бути заохочення прагнень до національної незалежності аж до створення самостійної державності, якій належало б одній або у поєднанні з Донською областю та Кавказом у вигляді Чорноморського союзу постійно стримувати Москву та убезпечувати великонімецький життєвий простір зі сходу». 1933-й: Альфред Розенберґ у «Der Zukunftsweg einer deutschen Aussenpolitik» наголошував: «У межах осяжного часу створення південної держави, самостійної України, стане фактом». 1938-й: французький посол у Варшаві Ноель доповідав у Париж: «Створення Великої України під німецьким верховним пануванням – такою на сьогодні уявляється концепція керівних націонал-соціалістів і, безперечно, також концепція пана Гітлера». 1938-й: Невдовзі після чехословацької кризи (21 листопада 1938 р.), польський посол інформував свого міністра закордонних справ, що відомий американський політичний діяч У. Булліт говорив: «Німеччина має повністю сформований і підготовлений український штаб, який повинен взяти владу на Україні і утворити українську незалежну державу під егідою Німеччини». Малося на увазі ОУН Мельника 1941-й: 20 квітня Гітлер інформував Розенберґа, що планує призначити його керівником окупаційних органів на Сході (території Радянського Союзу). Вже 9 травня Розенберґ представив проект директив по східній політиці, який передбачав створення на території СРСР окупаційних адміністративно-територіальних одиниць. Відповідно до Указу Гітлера від 17 липня 1941 р. «Про запровадження цивільного управління на окупованих східних територіях» під керівництвом Розенберґа було сформовано Імперське міністерство окупованих східних територій. Йому підпорядковувалися райхскомісаріати, що підрозділялися на генеральні комісаріати (а ті, в свою чергу, на райони). Напередодні війни з СССР, і до останніх днів окупації України, райхсміністр у справах окупованих східних територій Альфред Розенберґ постійно наголошував на необхідності проведення особливої політики щодо України. «Завдання Німеччини – забезпечити свободу українському народові. Це завдання має розглядатися як програмна вимога. В яких формах і в якому обсязі буде відроджено Українську державність – про це говорити поки що немає смислу. … необхідно зробити все можливе, щоб збудити нарешті цю українську національну самосвідомість. При цьому треба діяти з великою турботою та увагою. Заохочувати письмові публікації про боротьбу українців з тим, щоб відродити їх історичну самосвідомість. У Києві необхідно буде заснувати університет, технічні вищі учбові заклади, сприяти розвитку української мови. … І, нарешті, можна було б подумати про створення в майбутньому політичного руху на зразок Вільного Українського Козацтва. … Треба було б також усіляко підтримувати культ предводителів країни, який зберігся в пам’яті українців, – гетьманів Хмельницького, Сагайдачного, Мазепи. … Той, хто вважає, що запропоновані заходи здатні викликати можливу небезпеку в майбутньому, не повинен забувати, що московитська держава аж ніяк не повинна розглядатися як дружня, а як така, що є смертельним ворогом Німеччини, отже і Української держави. Україна буде, таким чином, постійно потребувати, захисту другої великої держави, і цією силою буде, зрозуміло, Німеччина. … Є ж різниця: одержимо ми через декілька років 40 мільйонів чоловік, які будуть з нами добровільно співпрацювати, чи будемо змушені ставити біля кожного селянина солдата. 20 червня 1941».